Поділ майна подружжя: судова практика
У статті “Поділ майна подружжя: судова практика” ми розглянемо майнові питання між колишнім подружжям, які майже завжди виникають під час розлучення. У підсумку все закінчується поділом майна через суд. Розділити майно в суді неможливо без допомоги досвідченого адвоката саме у галузі поділу майна, оскільки цей напрям має багато нюансів. Що таке поділ майна? Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України, чоловік та дружина мають право на поділ свого майна на основі права спільної власності, причому цей поділ може бути здійснений без розірвання шлюбу. Поділ може бути здійснений за взаємною згодою, або за угодою про розподіл майна подружжя, або за рішенням суду. Як убезпечити себе від ризиків, пов’язаних з поділом майна, ми розповідали у матеріалі про доцільність укладення шлюбного договору. ВАЖЛИВО! Навіть якщо між подружжям не було укладено шлюбного договору, похід у суд являється остаточною інстанцією при вирішенні цієї справи. Часто рішення суду не можна передбачити і дуже важко змінити, тому ми радимо перед зверненням до суду спробувати врегулювати майновий спір шляхом медіації – укладення мирної угоди за допомогою адвоката. Яке майно, набуте у шлюбі підлягає поділу? Якщо ж Ви не подбали про укладення шлюбного договору перед тим, як одружуватися та надбали у шлюбі майно (квартири, машини, будинки, земельні ділянки, об’єкти незавершеного будівництва, ФОП, акції юридичної особи), то частка майна дружини та чоловіка є рівною,якщо інше не встановлено домовленістю між ними, шлюбним договором або судом. Яке майно, набуте у шлюбі не підлягає поділу? Статтею 57 Сімейного кодексу України, передбачено, що поділу не підлягає майно, що є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка. До такого майна належить: майно набуте дружиною чи чоловіком до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку чи дружині особисто; житло, набуте чоловіком чи дружиною за час шлюбу внаслідок його приватизації; земельна ділянка, набута за час шлюбу внаслідок приватизації або одержана із земель державної і комунальної власності; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності; премії та нагороди, одержані за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині чи чоловіку; страхові суми. Таким чином, у разі придбання майна у шлюбі, але за рахунок особистих коштів одного з подружжя, майно розглядається не як об’єкт спільної власності подружжя, а як роздільне майно. Особисте майно подружжя особи, за кошти якої воно було придбано. «Цивільний шлюб» За законом не існує такого визначення як «цивільний шлюб», такий шлюб визначається як «фактичний» або «фактичні шлюбні відносини». Ознаками фактичного («цивільного шлюбу») є: спільне проживання чоловіка та жінки; ведення спільного господарства; відсутність у органах РАЦСу реєстрації таких відносин. Поділ майна у «цивільному шлюбі» Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на правах спільної власності, крім випадків, встановлених договором, погодженим обома сторонами. Майно, нажите подружжям на спільні кошти в цивільному шлюбі, як правило, оформляється на одного із подружжя, що відіграє дуже важливу роль. Майно, зареєстроване на одного з подружжя у «цивільному шлюбі», є виключно його власністю, оскільки факт проживання сім’ї ще не встановлений і все майно є приватною власністю набувача майна. Якщо інша сторона не зможе довести в суді, що майно є спільною власністю, вона позбавляється своїх прав на майно. Звернення до суду щодо поділу спільного майна між «цивільним подружжям» Позов про поділ майна між «цивільним подружжям» має наступні особливості: необхідність доведення в суді факту спільного проживання; необхідність доведення у суді, що майно, набуте під час цивільного шлюбу, є спільною власністю; необхідність переконати суд у правильності поділу майна відповідно до вимог чинного законодавства, яке регулює спільне майно подружжя. Тому при поданні заяви про поділ спільного майна «цивільного подружжя» в обов’язковому порядку необхідно пред’явити ще одну заяву для підтвердження факту спільного проживання сім’ї. Судова практика щодо розподілу майна Суди рідко відступають від принципу рівних долей подружжя, оскільки необхідні реальні докази того, що чоловік або дружина під час шлюбу взагалі не працювали і не намагалися знайти роботу, зловживали алкогольними напоями, сварилися, чим ускладнювали процес заробляння грошей, укладали різноманітні майнові договори, без згоди іншого з подружжя. Майно є предметом спільної сумісної власності чоловіка та дружини і ділиться в натурі між чоловіком та дружиною. При цьому суд враховуватиме інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші дуже важливі обставини. Неподільне майно присуджується одному з подружжя. Чи підлягає поділу майно набуде у шлюбі за кредитні кошти одного з подружжя? Постановою Верховного Суду від 9 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов’язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв’язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя. Наявність боргів подружжя та виникнення зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім’ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов’язань не мають правового значення, оскільки у розумінні вимог статті 57 СК спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів у рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18). Поділ доходів ФОП при розподілі майна подружжя Майно ФОП вважається спільним майном подружжя і підлягає поділу між подружжям». Підлягає поділу залишком коштів на рахунку в банківській установі на час розірвання між сторонами шлюбу з виключенням витрат на оплату обов’язкових податків і зборів. При цьому, поділ відбувається, якщо ці доходи, набуті під час шлюбу та не були витрачені в інтересах сім’ї. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного суду від 05 липня 2023 року по справі № 295/98/21 (провадження № 61-4943св23), де суд касаційної інстанції зазначив, що поділу як спільне сумісне майно подружжя підлягають кошти, які є залишком коштів на рахунку
Обшук: поради адвоката
Саме по собі слово обшук за своїм значенням лякає людей, особливо тих, хто стикається з цим вперше. ВАЖЛИВО! Особі, яку обшукують, в першу чергу, має бути повідомлено право на захист, а саме на участь адвоката під час обшуку. До прибуття адвоката обшук не має бути початий. На що в першу чергу звернути увагу перед проведенням обшуку: наявність ухвали суду на проведення обшуку; правильність зазначення особи, яку обшукують (назву компанії, код); відповідність адреси обшуку з адресою зазначеною в ухвалі суду (або відповідність марки, номерного та реєстраційного знаків обшукуваного авто); повноваження слідчого, прокурора, який проводить обшук (їх прізвища, ім’я, по батькові мають бути зазначені в ухвалі); строк дії ухвали зазначається наприкінці тексту рішення та не має перевищувати 30 днів. Підстави проведення обшуку Відповідно до ст. 13 КПК України не допускається проникнення в житло чи інше володіння особи, проведення огляду чи обшуку, крім випадків, передбачених КПК України. Тобто інакше ніж за наявності вмотивованого рішення суду щодо дозволу на проведення обшуку (ухвали суду). Насамперед слід розуміти, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, в якій має бути зазначена точна адреса обшукуваного об’єкту, строк дії ухвали не більше 30 днів, а також зазначені особи, уповноважені на проведення цього обшуку. Частиною 1 ст. 234 КПК України передбачено, що метою проведення обшуку є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, пошук знарядь вчинення злочину або майна, одержаного внаслідок злочинної діяльності, а також визначення місцезнаходження розшукуваних злочинців. Подібні «візити» правоохоронних органів інколи складно передбачити, оскільки в своїй діяльності вони керуються одним із головних принципів: секретності та раптовості. Проведення обшуку без ухвали суду Варто зазначити, що у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна або безпосереднього затримання злочинця законодавець надає право слідчим, дізнавачам і прокурорам проникати до житла чи іншого володіння. Правила проведення обшуку Перед тим як увійти до обшукуваного приміщення, уповноважена особа роз’яснює право на захист, тобто участь у слідчій дії адвоката. Тому особа має право заявити, що бажає участі адвоката, який протягом 3 годин має прибути на місце проведення обшуку, про це обшукуваний роюить помітку наприкінці ухвали суду із зазначення прізвища захисника. Обшук проодиться з обов’язковим застосуванням відеофіксації. Участь понятих при обшуку є обов’язковою. Слідчий, прокурор зачитує ухвалу на проведення обшуку у голос та роз’яснює що саме становить інтерес правоохоронного органу, пропонуючи добровільно видати речі та документи, зазначені в ухвалі суду. Всі об’єкти, які працівники правоохоронного органу вилучають, мають бути вписані до протоколу обшуку із зазначенням місця їх віднайдення, після чого запаковані у герметичний пакет та вилучені. За результатами проведення обшуку складається протокол, копія якого як і ухвала на обшук залишаються власнику обшукуваного приміщення. Особистий обшук (обшук особи) не охоплюється ухвалою суду на обшук приміщення, а тому на його проведення має бути додаткова ухвала суду. Наприкінці протоколу необхідно записати усі зауваження до проведення слідчої дії, звернувши окрему увагу на час її проведення, залучення спеціалістів, сторонніх осіб та чи всі вони несені до протоколу, як учасники слідчої дії. Чи потрібний адвокат на обшук? Хороший адвокат для участі у обшуку це колишній слідчий, який на практиці знає які помилки являються підставами для визнання обшуку незаконним. Якщо обшук проведено з суттєвими порушеннями, то усі здобуті в ході нього докази не мають доказового значення, а відповідно мають бути повернені володільцю та виключені з уваги суду. Ми рекомендуємо обов’язково залучати адвоката перед проведенням обшуку. Це мінімізує ризики порушення Ваших прав. Адвокати Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» є досвідченими професіоналами галузі кримінального права та зокрема ефективної участі у обшуках та подальших оскаржень дій правоохоронних органів. Автор: Ірина Лесь
Зняття арешту з майна
У повсякденному житті часто трапляється, що громадяни виявляють арешт майна під час приватизації, продажу, дарування чи інших операцій, пов’язаних з цим майном. Накладення арешту на майно (кошти) у цивільному провадженні здійснюється виконавцем шляхом винесення відповідних постанов для забезпечення фактичного виконання рішення. По суті, звернення арешту є обмеженням права боржника володіти, розпоряджатися та користуватися своїм майном. Що таке арешт майна? Арешт майна – це процес, у якому майно особи передається під охорону державі, потерпілому або уповноваженій особі за рішенням суду, виконавчої служби, нотаріуса чи правоохоронного органу. В Україні арешт майна регулюється Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінальним кодексом України та Кримінально-процесуальним кодексом України. Як зняти арешт з нерухомого майна? Арешт з майна може зняти той виконавець, який його наклав за таких обставин: після закінчення виконавчого процесу; якщо буде виявлено, що арешт накладено з порушенням процедури; у разі встановлення, що ліквідація арештованого майна є недоцільною або неможливою. Як зняти арешт з коштів? Підстави зняття арешту з грошових коштів передбачені України «Про виконавче провадження», серед них: отримання Виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання або здійснення стягнення на такі кошти заборонено законом (зарплатний, пенсійний рахунки тощо); отримання Виконавцем квитанції про стягнення з боржника на рахунки виконавчої служби коштів, необхідні та достатніх для погашення заборгованості перед кредитором та процесуальних витрат Виконавця; отримання Виконавцем документів, що підтверджують повну оплату майна, придбаного на електронних торгах; отримання Виконавцем експертного висновку про неможливість або недоцільність реалізації арештованого майна боржника внаслідок сильного зносу, пошкодження майна тощо; відсутність до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення Виконавця письмової заяви Стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання Виконавцем рішення суду про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості періодичними платежами, якщо виконання рішення може бути забезпечено іншим способом, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання Виконавцем документального підтвердження наявності на одному або кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий виключно за рішенням суду. Що робити, щоб зняти арешт з майна? Якщо Ви тільки що дізналися про те, що на ваше майно накладено арешт, вам необхідно буде отримати виписку з Єдиного реєстру об’єктів нерухомого майна, забороненого до передачі, де буде зазначено, на підставі якого документа накладено арешт. Отримати такі витяги можна онлайн або звернутися до нотаріуса. Якщо ви не згодні з діями виконавця щодо арешту вашого майна, Ви маєте право подати скаргу до вищого керівництва Державної виконавчої служби щодо рішення виконавця про незаконність арешту. Заява повинна підтверджувати незаконність арешту або наявність правових підстав для зняття арешту та супроводжуватися підтверджуючими документами. Виконавець на підставі поданої заяви може скасувати арешт або відмовити в накладенні арешту, мотивуючи це письмово у відповіді на звернення. Якщо скарга на постанову виконавця про арешт майна буде відхилена або взагалі не отримає відповіді, необхідно буде подавати позов до суду. Які документи необхідно долучити до позову про зняття арешту з майна? квитанцію про сплату судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (станом на 01.01.2024 року це 1211 грн. 20 коп.); копію паспорта та ідентифікаційного коду; копію документів на підтвердження обставин щодо накладення арешту на майно виконавцем; докази звернення до виконавчої служби; копії документів, що доводять наявність підстав для зняття арешту з майна. Також додали інші документи, які підтверджують повноваження скасовувати арешт або підтверджують протиправність виконавця. Як швидко виконавець знімає арешт з майна за рішенням суду? Після набрання законної сили рішенням суду про зняття арешту з майна виконавець не пізніш як наступного дня з дня, коли йому стало відомо про ситуацію, за ухвалою знімає арешт та виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників та реєстру обтяжень майна. Арешт майна у кримінальному провадженні застосовується з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Хто накладає арешт у кримінальному проваджені? Арешт майна у кримінальному провадженні здійснюється судом за ініціативою органу досудового розслідування чи прокурора (ч. 1 ст. 171 КПК України). Майно, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні: рухоме чи нерухоме майно, кошти в будь-якій грошовій формі, готівковій чи безготівковій, у тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках або в банках чи інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майно, корпоративні права; майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, якщо воно відповідає ознакам, встановленим частиною другою статті 167 КПК України (є предметом чи знаряддям вчинення злочину або спеціально пристосовані (виготовлені) для вчинення кримінальних правопорушень, здобуті злочинним шляхом тощо). Майно, на яке НЕ може бути накладено арешт у кримінальному провадженні: майно добросовісного набувача, крім випадків пов’язаних зі збереженням цього майна; кошти на єдиному рахунку, відкритому відповідно до статті 35 Податкового кодексу України; кошти на рахунку платника в електронній системі управління ПДВ; кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відповідно до законів України”Про ринок електричної енергії” та “Про теплопостачання”; Кошти, що знаходяться на цільових поточних рахунках, відкритих відповідно до статей 26 та 18 Законів України «Про теплопостачання» та «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення”; кошти, що перебувають на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України “Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки. Скасування арешту майна у кримінальному провадженні Скасування арешту здійснюється судом за клопотанням особи або її адвоката майно котрої арештовано. Підстави скасування арешту майна у кримінальному провадженні: ухвала, винесена слідчим суддею під час досудового розслідування або судом у судовому провадженні за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, якщо вони доведуть відсутність необхідності продовження арешту на майно, або арешт було накладено без вагомої причини; винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження; ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд. Якщо у Вас виникли питання щодо зняття арешту з майна звертайтеся до адвокатів Адвокатського Бюро «Лесь і Партнери» і Ваше питання буде вирішено найефективнішим способом із усіх можливих. Автор: Ірина Лесь
Шлюбний договір: так чи ні?
У статті “Шлюбний договір: так чи ні” ми розглянемо плюси та мінуси шлюбного договору та надамо пораду кваліфікованого адвоката. Ще донедавна більшість українців, як жінки так і чоловіки, скептично ставилися до шлюбного договору, вважаючи, що основа щасливого сімейного життя — любов, довіра та повага. Проте, враховуючи останню статистику щодо кількості розлучень в Україні, все більше українців починають обережніше підходити до процесу створення сім’ї. Раніше вважалося, що страхувати своє майно, вступати у партнерські відносини, за яких ніхто з подружжя не претендує на майно один одного – є якимсь хитрим і несправедливим планом. Однак останніми роками почастішали звернення щодо можливості укласти шлюбний договір. Що таке шлюбний договір? Шлюбний договір — це договір, який регулює майнові відносини між чоловіком і дружиною, уточнює майнові права та обов’язки як подружжя так і батьків. Тобто документ не може регулювати особисті відносини подружжя та їх особисті відносини з дітьми. Тому неможливо прописати в договорі обов’язки подружжя, наприклад, приготувати їжу, помити посуд, прибрати в будинку і т.п. Кому взагалі потрібен шлюбний договір? Шлюбний договір доцільно буде укласти особам, які: вступають у шлюб з іноземним громадянином, який є представником іншої релігії; фінансово забезпечені, бізнесмени, політики, представники індустрії розваг (співаки, актори, продюсери та ін.); самостійно несуть фінансовий тягар забезпечення сім’ї; бажають зафіксувати виконання батьками обов’язків щодо утримання дітей. Що саме можна закріпити шлюбним договором? визначити перелік майна, яке дружина і чоловік передають у спільне користування; перелік майна, набутого за час шлюбу, яке буде вважатися частиною спільної власності подружжя; можливий сценарій поділу майна, в тому числі при розірванні шлюбу; використовувати майно, що належить одному або обом з них, для забезпечення потреб своїх дітей та інших осіб; домовитися на проживання в житловому приміщенні, що належить одному з подружжя або перебуває у їх спільній власності, або їхніх родичів. домовитися про надання аліментів одному з подружжя незалежно від непрацездатності та за певних обставин потреби у матеріальній допомозі. Недоліки шлюбного контракту По-перше, основним недоліком шлюбного контракту є те, що часто особа, яка бажає убезпечити свій капітал просто-напросто боїться озвучити це своєму партнеру, щоб його не образити чи не посіяти зерно недовіри у стосунках. питання, яке викликає проблему. Тому що наш український менталітет стає серйозною перешкодою для розробки та підписання угод. Але якщо проблема укладання шлюбного договору до шлюбу не є принциповою, то ви можете переукласти шлюбний договір під час укладення шлюбу, оскільки законодавство допускає укладення шлюбного договору до та після реєстрації шлюбу. На нашу думку, такі серйозні питання, як матеріальне забезпечення сім’ї, краще обговорювати відразу, тому що судова практика показує, що більшість сімей розпадається саме через гроші. Поради адвоката щодо шлюбного договору Жінки та чоловіки в Україні давно вирівнялися у правах, обов’язках та матеріальних можливостях. Немає нічого дивного, що вступаючи у шлюб, чоловік чи жінка, чи їх батьки не будуть перейматися питаннями теоретично можливої ситуації, за якої надбане ними майно, а може і їх сім’єю може бути розділено чи відібрано. Тому адвокат радить не боятися укладати шлюбний контракт, щоб уникнути різноманітних форс-мажорних ситуацій у майбутньому, зекономити свій час, нерви та відчувати твердий фундамент ясності щодо майна, яке лишиться при кожному з колишнього подружжя у разі розлучення. Якщо Вам потрібна індивідуальна консультація чи складення шлюбного контракту допомога у прийнятті ришення “Шлюбний договір: так чи ні?”, зверніться до досвідчених адвокатів Адвокатського бюро «Лесь і Партнери».
Поновлення строку прийняття спадщини
Спадкоємець відповідно до закону може прийняти майно у спадок, а може і відмовитися взагалі або на користь третіх осіб (інших спадкоємців). Якщо спадкоємець під час успадкування спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем, він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6 місяців не заявить про відмову від прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини. При цьому слід пам’ятати, що спадкові права виникають у момент смерті або оголошення особи померлою, а моментом початку спадкових прав є день фактичної смерті або день оголошення особи померлою. Проте згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20) від 28 квітня 2021 року прописка спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання разом спадкодавцем, тому офіційно не звертатися за відкриттям спадщини і вважатися спадкоємцем може лише та особа, яка фактично спільно проживала з померлим. Місце відкриття спадщини Відповідно до ст. 1221 ЦК України, місцем спадкування є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем спадкування є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а якщо нерухомого майна немає – місце, де знаходиться основна частина рухомого майна. Якщо останнє місце проживання спадкодавця було на території іноземної держави, місце спадкування визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право». Куди звертатися, якщо спадщина знаходиться на тимчасово окупованій території України На період дії воєнного стану в Україні та протягом шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо територією правонаступника є населений пункт, на території якого державні органи тимчасово не здійснюють або не можуть у повній мірі здійснювати свої повноваження, територія, на якій ведуться бойові дії, або тимчасово окуповані РФ території (протягом усього періоду тимчасової окупації території та протягом 6 місяців після закінчення тимчасової окупації), заява подається нотаріусу в межах спадкової справи незалежно від місця відкриття спадщини. У разі якщо місцем відкриття спадщини є вищезазначені «проблемні» території, а також у випадку відкриття спадкової справи не за місцем відкриття спадщини до набрання чинності ЗУ “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини”, тобто до 30.01.2024 року, вчинення нотаріальних та інших дій нотаріусом щодо спадщини здійснюється за місцем подання першої заяви. Процедура спадкування Протягом 6 місяців з дня смерті родича особа, яка вважає себе його спадкоємцем, повинна заявити про свої права на спадщину. Заяву про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо таке рішення прийнято)має буде подано нотаріусу за територіальністю, визначеною у попередньому пункті. Успадковувати можна тільки все майно, що переходить у спадщину, і не допускається прийняття спадщини з умовами або застереженнями (наприклад, прийняття нерухомого майна, але відмова від боргових зобов’язань). Якщо померлий проживав у сільській місцевості, заяву можна подати до органу місцевого самоврядування, відповідного сільського комітету. Свідоцтво про право на спадщину видається після спливу 6 місяців з дня смерті спадкодавця (ст. 1298 ЦК України). Документи, які необхідні для прийняття спадщини: паспорт; ідентифікаційний номер; свідоцтво про смерть; у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення; у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем; правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо. Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини Якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не подасть заяву про прийняття спадщини, спадщина вважається неприйнятою (ст. 1272 ЦК України). За письмовою згодою спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або уповноваженій посадовій особі сільського населеного пункту чи органу місцевого самоврядування. У разі пропуску спадкоємцем з поважних причин строку для прийняття спадщини суд за заявою спадкоємця може встановити йому інший строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини. Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини Якщо у встановлений строк спадкоємець не подасть заяву про прийняття спадщини, вона буде вважатися неприйнятою. У разі пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини строк для прийняття спадщини може бути продовжено з таких підстав (ст. 1272 ЦК України): за письмовою згодою спадкоємця, який прийняв спадщину вчасно; за рішенням суду у разі встановленння додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини Судова практика свідчить, що для поновлення строку прийняття спадщини мають бути наявні непереборні об’єктивні причини чи труднощі, а саме: тривала хвороба спадкоємця; перебування спадкоємця тривалий час за межами України УВАГА! Факт проживання позивача за межами України сам по собі не свідчить про наявність об’єктивної, непереборної перешкоди, оскільки проживання позивача за межами України не позбавляє його можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою. Крім того, відповідальність за вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на дипломатичні установи України. Крім іншого, консульські органи України зобов’язані видавати свідоцтва про право на спадщину. Позивач має надати докази неможливості з’явитися до консульської установи чи дипломатичного представництва України за кордоном. Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 589/1863/13-ц суд дійшов висновку, що поважними причинами пропуску строку прийняття спадщини може вважатися: відбування покарання в місцях позбавлення волі; необізнаність спадкоємця про наявність заповіту (Постанова Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17); велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємця на строковій службі у складі Збройних Сил України (Постанова Верховного суду України від 26.06.2019 у справі №565/1145/17); тощо. При цьому суд в основному приймає до уваги документальні докази – довідки медичних закладів про стан здоров’я та завершення лікування, довідки про відрядження чи перебування особи за межами України, інші довідки, акти, листи, що містять відомості про недопущення спадкоємців до подання нотаріусу в установлений строк відомостей про обставини заяви. Не можуть бути визнані поважними наступні причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як: юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини; необізнаність особи про наявність спадкового майна; похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття
Визначення місця проживання дитини
Визначення місця проживання дитини є актуальним питанням сьогодення. Яким чином визначається місце проживання дитини? Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України (далі – СК) місце проживання дитини віком до 10 років визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини віком від 10 років визначається за взаємною згодою батьків і дитини. У разі розлучення батьків місце проживання дитини віком від 14 років визначається за її власним рішенням. Органи, що визначають місце проживання дитини Відповідно до чинного законодавства, якщо мати і батько, які розлучилися, не дійшли згоди щодо того, з ким проживатиме малолітня дитина (до 14 років), спір між ними може вирішуватися: органом опіки та піклування; судом. Важливо зазначити, що звернення до органу опіки та піклування за захистом не позбавляє особу права звернутися до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд заяви. Що саме враховується при визначенні місця проживання дитини? При вирішенні спорів щодо місця проживання неповнолітніх дітей (до 14 років) враховуються: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків; особиста прив’язаність дитини до кожного з батьків; вік дитини; стан здоров’я дитини інші обставини, що мають значення. Органи опіки та піклування не можуть передати дітей на проживання до батьків, які не мають самостійного доходу, мають залежність від алкоголю чи наркотиків або можуть вплинути на розвиток дитини своєю аморальною поведінкою. Що відбувається, якщо жоден з батьків не може забезпечити належні умови для дитини? Якщо орган опіки та піклування або суд визнають, що жоден із батьків не в змозі створити належні умови для виховання та розвитку дитини, дитина за заявою баби, дідуся чи іншого залученого родича може бути передана одному з них. Якщо дитина не може бути передана жодній із зазначених осіб, суд за поданням органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передачу дитини органу опіки та піклування. Які документи потрібні для визначення місця проживання дитини? заява; копія паспорта; довідка з місця реєстрації (проживання); копія свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (при наявності); копія свідоцтва про народження дитини; довідка з місця навчання, виховання дитини; довідка про сплату аліментів (при наявності). Служба у справах дітей при вирішенні спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини повинна керуватися інтересами дитини, враховуючи рівність прав та обов’язків матері та батька у відносинах з нею. Процедура перевірки належних умов для дитини Працівники служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводять бесіду з батьками, відвідують дітину за місцем проживання та видають акт обстеження житлово-побутових умов відповідно до встановленої форми, а також звертається до соціальної служби з метою залучення спеціаліста, який надасть оцінку потреб сім’ї для визначення спроможності матері та батька виконувати свої обов’язки щодо виховання дитини та догляду за нею. Після обстеження житлово-побутових умов, бесіди з батьками та дитиною орган служби у справах дітей робить висновок про визначення місця проживання дитини та передає її до органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Оскарження рішення органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини Рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків є обов’язковим, якщо заінтересована особа протягом десяти днів з дня прийняття рішення не звернеться до суду за захистом своїх прав та інтересів. Розгляд судами спорів про визначення місця проживання дитини Звернення до суду здійснюється шляхом пред’явлення позову позивачем (той із батьків, хто подав позов до суду і бажає, щоб дитина проживала з ним) до відповідача (тобто другого з батьків) та надання необхідних документів. Справа про визначення місця проживання дитини подається в порядку цивільного судочинства до суду першої інстанції за місцем реєстрації або проживання відповідача. При розгляді судом спору про місце проживання дитини участь органів опіки та піклування в особі відповідних юридичних осіб є обов’язковою. Про вирішення спору орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок на підставі відомостей, отриманих у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших осіб, які бажають щоб дитина проживала з ними та брати участь в опіці і вихованні, а такожінші документи, що мають значення для справи. ВАЖЛИВО! У разі недостатності доказів суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо вважатиме, що його висновок суперечить інтересам дитини. Строки судового розгляду Згідно ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України суд повинен розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Якщо вам необхідна індивідуальна консультація щодо порядку визначення місця проживання дитини з одним із батьків звертайтеся до адвокатів Адвокатського бюро «Лесь і Партнери».
Управляючий партнер Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» адвокат Ірина Лесь взяла участь у ІІІ Науково-методологічному семінарі «Права людини: відображення у медіапросторі»
Управляючий партнер Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» адвокат Ірина Лесь взяла участь у ІІІ Науково-методологічному семінарі «Права людини: відображення у медіапросторі». Семінар відбувся 20 лютого 2024 року на базі кафедри реклами і зв’язків з громадськістю Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету (м. Київ). Управляючий партнер Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» адвокат Ірина Лесь виступила з доповіддю «Роль друкованих ЗМІ у процесі замовчування та дезінформації населення щодо наслідків техногенної катастрофі на Чорнобильській АЕС у перші дні після аварії». У рамках доповіді розглянуто в історичній ретроспективі недобросовісність друкованих засобів масової інформації та окремих журналістів. Своїми діями журналісти, які дезінформували населення поблизу аварії на ЧАЕС, завдали страшних наслідків, що полягають у великій кількості уражених іонізуючим опроміненням та померлих. Що сталося на Чорнобильській АЕС? Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався о 1-й годині 24-й хвилині в ніч на 26 квітня 1986 року, і чутки про нього вже того ж дня почали поширюватися в Києві й області. В результаті вибуху виникла пожежа, на гасіння якої були кинуті спочатку сили пожежників самої станції, а потім і підкріплення з різних пожежних частин Київщини. О п’ятій ранку вогонь вдалося приборкати, але всім, хто тоді був свідком аварії і побачив її реальні наслідки, відкрилася жахлива картина зруйнованого четвертого реактора і машинного залу станції. Прилади показували, що рівень радіації в тисячу й більше разів перевищував гранично допустимі норми. Діяльність ЗМІ Лише у 1990 році Верховна Рада СРСР визнала, що неправдива інформація деяких журналістів і державних службовців завдала великої шкоди громадянам, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Аварію на Чорнобильській АЕС в офіційних урядових документах вперше назвали глобальною катастрофою. Нижче наводиться витяг із постанови Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1990 р. № 1452-1: «…Верховна Рада наголошує на недостатності вжитих заходів щодо ліквідації наслідків аварії. Суперечливі думки деяких вчених та експертів з питань радіаційної безпеки та зволікання з вжиттям необхідних заходів призвели до надзвичайно напруженої соціально-політичної ситуації, яка торкнулася частини населення, втрачена довіра до місцевої та центральної влади… Жителі постраждалих територій не були забезпечені належним чином чистими продуктами харчування… Проблема оздоровлення людей, особливо дітей, не вирішена задовільно… Це пов’язано з неправильними і не об’єктивними оцінками масштабів і наслідки аварії на Чорнобильській АЕС державним управлінням усіх рівнів. Результат глобальної катастрофи, погана координація дій, необґрунтована монополія на дослідження та засекречування радіаційної інформації, особливо у 1986 р., полягала у відсутності інформування населення та відсутністі відповідальних заходів щодо захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС уповноваженим державним органом». У роботі науково-методологічного семінару, крім Управляючого партнеру Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» Ірини Лесь взяли участь представники вищих навчальних закладів, науковці, практичні працівники та студенти, а отримані напрацювання будуть використані у практичній сфері.
Управляючий партнер Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» адвокат Ірина Лесь взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Дипломатія в міжнародних відносинах: ретроспекція і сучасність»
Адвокат, кандидат юридичний наук Ірина Лесь взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Дипломатія в міжнародних відносинах: ретроспекція і сучасність», яка відбулася 29 лютого 2024 року на базі Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету (м. Київ). Ірина Лесь виступила з доповіддю «Ядерний фактор у світовій політиці (20-40 рр. ХХ ст.)» у рамках якої розглянула в історичній ретроспективі великі відкриття у фізиці кінця 1930-х років, що зробили можливим практичне застосування атомної енергії, що за часовими межами збігалося з довоєнною кризою. Водночас перетин світової політики та фундаментальної науки (продуктом якої є ядерна зброя) виявився зумовленим історичними обставинами. У роботі досліджено історичні передумови появи ядерної енергії та її першочергове призначення, яке спочатку не передбачалося для мирних цілей, а було вузьконаправленим інструментом для ведення геополітичної війни. Оцінюючи процес розповсюдження ядерної зброї за останні вісімдесят років, можна побачити, що він має три виміри: по-перше, «горизонтальний» (розширення кількості держав, що володіють ядерною зброєю), і по-друге, «вертикальний» (кількісний і якісний розвиток потенціалу ядерного розповсюдження). Окрема увага у доповіді Лесь І.О. присвячена проблемі ядерного «стримування» та «нерозповсюдження». У роботі конференції взяли участь представники вищих навчальних закладів, науковці, практичні працівники, а отримані напрацювання будуть використані у практичній сфері.
Управляючий партнер Адвокатського бюро «Лесь і Партнери» адвокат Ірина Лесь взяла участь у Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми, пріоритети та перспективи розвитку науки, освіти і технологій в ХХІ столітті”
Адвокат, кандидат юридичний наук Ірина Лесь взяла участь у Міжнародній науково-практичнійконференції “Проблеми, пріоритети та перспективи розвитку науки, освіти і технологій в ХХІ столітті”, яка відбулася 15 лютого 2024 року у м. Креченчуці Полтавської області на базі Центру фінансово-економічних наукових досліджень. Ірина Лесь виступила з доповіддю «Еволюція ідеї заборони ядерної зброї», у рамках якої розглянула консультативний висновок Міжнародного суду щодо того, чи є погроза застосування або застосування ядерної зброї сумісною з міжнародним правом. Світовий суд встановив, що загроза застосування ядерної зброї або її застосування загалом суперечать міжнародному праву. Проте суд не зміг зробити остаточного висновку про те, чи є законною чи незаконною загроза чи застосування ядерної зброї у надзвичайних обставинах самооборони, коли на карту поставлено саме виживання держави. Проте багато науковців вважають, що погроза застосування або застосування ядерної зброї «загалом» порушують міжнародне право. У роботі конференції взяли участь представники більш ніж 35 вищих навчальних закладів та організацій, а отримані напрацювання будуть використані у практичній сфері. З повним текстом наукової статті Ірини Лесь Ви можете ознайомитися за посиланням https://www.economics.in.ua/2024/02/15-02.html
Службове підроблення (ст.366 КК України)
Серед кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності одним із найпоширеніших в є службове підроблення (ст. 366 КК України), яке часто поєднується з іншими злочинами. Службове підроблення означає: складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; інше підроблення офіційних документів. Кримінальна відповідальність за ст. 366 Кримінального кодексу України Кримінальна відповідальність за ст. 366 Кримінального кодексу України наступає лишу у випадку, коли особа вчиняє активні дії, наприклад, невнесення будь-яких відомостей до офіційного документа, не тягне за собою відповідальності за цією статтею. Подальше використання підроблених документів не впливає на кваліфікацію за ч.1 ст. 366 ККУкраїни. Тобто вчинення вищевказаних дій тягне за собою кримінальну відповідальність навіть за відсутності наслідків та подальшого використання підроблених документів. Частина 2 ст. 366 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення окремих видів службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки. Тяжкими визнаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують розмір мінімальної заробітної плати (378 500 грн.). Основні моменти, на які слід звернути увагу при кваліфікації кримінального правопорушення як службового підроблення При цьому, якщо службовим підробленням заподіяна шкода нерухомому майну і така шкода має прямий (безпосередній) причинний зв’язок із службовим підробленням, настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 366 КК України. Предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК України є офіційний документ. Суб’єктом службового підроблення може бути лише посадова особа. Частина 1 ст. 366 ККУ характеризується лише прямим умислом, тобто злочинець діяв завідомо, тобто усвідомлював неправдивий характер внесених ним до офіційного документа відомостей або усвідомлював, що виданий ним документ повністю або частково не відповідає дійсності. Мотиви та цілі службового підроблення можуть бути різними, але це не впливає на кваліфікацію злочину. Покаранням за вчинення службового підроблення Покаранням за вчинення службового підроблення – штраф від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За ч. 2 ст. 366 КК України службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (ознаки тяжких наслідків дивиться вище) тягне за собою відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, у таких випадках необхідно в першу чергу звернути увагу на те чи є особа службовою у розумінні ст. 366 КК України та чи є підроблений документ офіційним документом. У разі підробки документу особою, що не є службовою особою настає кримінальна відповідальність за ст. 358 КК України (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів). У разі необхідності отримати індивідуальну консультацію, звертайтеся до адвокатів Адвокатського бюро «Лесь і Партнери». Автор: Ірина Лесь