У рамках співпраці адвокатського бюро «Лесь і партнери» з Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги управляючий партнер, адвокат Ірина Лесь взяла участь у якості адвоката у рамках касаційного розгляду скаргу засудженого до довічного позбавлення волі Бутовенка О.М. на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 19 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно нього.
За вироком Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року Бутовенка О.М. визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 142, пунктами «а», «г», «е», «ж», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України у редакції 1960 року з застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2001 року вирок обласного суду змінено, виключено з вироку посилання на п «ж» ст. 93 КК 1960 року, у решті судове рішення залишено без зміни.
У листопаді 2017 року на той момент захисник Бутовенка О.М. звернулась до місцевого суду з заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року заяву захисника залишено без задоволення.
При перегляді вказаного рішення за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив це рішення без змін.
У поданій касаційній скарзі засуджений Бутовенко О. М просив скасувати рішення місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог останній зазначав, що відмовляючи у задоволенні заяви його захисника про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року щодо нього місцевий суд не перевірив належним чином викладених у ній доводів і залишив поза увагою Рішення Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року у справі «Бутовенко проти України» (далі Рішення) про виявлені порушення його прав, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, які були допущені під час досудового розслідування та судового розгляду.
Відповідно до ст 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульовано главою 34 КПК у якій наведено вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
Згідно з вимогами ст. 459 КПК такі судові рішення можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими, зокрема, є: штучне створення або підроблення доказів; неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути, визнання Конституційним Судом України неконституційного закону, іншого правового акта чи окремого положення, застосованого судом; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою чи разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
У силу приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу, вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з ухвали місцевого суду від 19 листопада 2019 року, відмовляючи у задоволенні заяви захисника цей суд у своєму рішенні вказав, що під час ухвалення Київським обласним судом вироку щодо Бутовенка О. М та його перегляду Верховним Судом України вказаними судами перевірялися доводи засудженого щодо обставин події, а також його показання, показання потерпілого, свідків та матеріали справи, яким ці суди дали належну правову оцінку. У поданій заяві захисником не наведено будь-яких нововиявлених обставин та їх обґрунтування з посиланням на докази, які б давали суду підстави для перегляду вироку Київського обласного суду від 21 грудня 2000 року відносно Бутовенка О. М., а наведені в заяві обставини з посиланням на Рішення Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року в справі «Бутовенко проти України» не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК, перелік яких у цій нормі закону є вичерпним.
При перегляді рішення місцевого суду за апеляційними скаргами сторони захисту Київський апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2020 року залишив ці скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що обставини, на які засуджений та захисник посилаються в апеляційних скаргах, не є нововиявленими у розумінні положень ч. 2 ст. 459 КПК та фактично зводяться до незгоди сторони захисту із судовими рішеннями у справі і дійшов висновку, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доводам захисника, наведеним у заяві, і обґрунтовано відмовив у її задоволенні
Однак із законністю цих рішень не можна погодитись з огляду на наступне. Україна є правовою державою та з 1945 року є членом Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН) був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі УРСР) 19 жовтня 1973 року. Цей Пакт за своїм змістом і суттю є міжнародним договором та має обов’язкову силу для країн-учасниць.
25 грудня 1990 року Україна приєдналась до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (постанова Верховної Ради УРСР від 25.12.1990 N 582-XII) та визнала компетенцію і повноваження Комітету ООН з прав людини
Комітет ООН з прав людини є конвенційним органом, створеним згідно зі ст. 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі – Пакт) з метою здійснення міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями міжнародних зобов’язань у сфері прав людини, до повноважень якого віднесено встановлення своїм рішенням порушення Україною міжнародних зобов’язань, при цьому такі рішення можуть мати різну форму, зокрема, бути документами загального характеру, у яких визначено рекомендації державам ужити заходів щодо недопущення порушень відповідних прав і свобод людини.
Правові наслідки розгляду заяви особи, яка стверджує, що вона є жертвою порушення права, закріпленого у Пакті, визначені у ч. 4 ст. 5 Факультативного протоколу до Пакту. Так, Комітет ООН з прав людини повідомляє свої міркування («VIEVS») відповідній державі-учасниці та особі. У міркуваннях Комітет ООН з прав людини робить висновок про порушення або його відсутність. У випадку встановлення порушень у конкретній справі Комітет направляє до держави-учасниці запит із пропозицією усунути ці порушення відповідно до зобов’язання закріпленого у ч. 3 ст. 2 Пакту, щоб забезпечити ефективний засіб правового захисту.
Згідно з положеннями підпункту «а» п. 3 ст. 2 Пакту країна учасник зобов’язана надати особі, яка подала скаргу, ефективний засіб правового захисту. Такий засіб правового захисту повинен передбачати перегляд судового рішення про засудження особи з дотриманням гарантії справедливого судового розгляду у Відповідності до ст. 14 Пакту, проведення неупередженого, ефективного й ретельного розслідування скарги щодо порушення прав особи за ст 7 Пакту, переслідування в судовому порядку винних осіб, а також повне відшкодування особі спричиненої шкоди, включно з наданням належної компенсації. Країна учасник також зобов’язана вжити заходів для запобігання таких порушень у майбутньому відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За приписами ч. 2 ст. 1 КПК кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
При розгляді Київським апеляційним судом кримінальної справи відносно Бутовенка О. М. та ухваленні вироку 21 грудня 2000 року, а також при перегляді цього вироку Верховним Судом України 22 березня 2001 року цими судами не було встановлено порушень, які би вплинули на реалізацію засудженим своїх прав у кримінальній справі та ставили під сумнів законність цих рішень.
Разом із тим такі порушення були встановлені при розгляді Комітетом ООН з прав людини заяви Бутовенка О. М. від 28 березня 2005 року (звернення №1412/2005) про порушення його прав, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, які були допущені під час проведення досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи відносно нього, про що зазначено в Рішенні Комітету ООН з прав людини від 19 липня 2011 року.
Згідно з цим Рішенням, при розгляді справи «Бутовенко проти України» Комітетом було встановлено порушення прав засудженого, допущених органом досудового слідства та судом під час проведення слідства у кримінальній справі в якій його було засуджено, передбачених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права. Зокрема право не бути позбавленим свободи інакше, ніж у відповідності із встановленою законом процедурою (п. 1 ст. 9), право не бути підданим катуванню або нелюдському поводженню чи покаранню (ст. 7), право не бути примушеним до визнання себе винним (п.п. «д» п. 3 ст. 14), право мати достатньо можливостей для підготовки свого захисту (п.п. «в» п. 3 ст 14), право захищати себе особисто або через захисника, обраного на власний розсуд (п.п. «б» п. 3 ст. 14), право на гуманне поводження (п. 1 ст. 10), право допитувати свідків або щоб ці свідки були допитані в суді (п.п. «е» п. 3 ст. 14), право на справедливий судовий розгляд (п. 1 ст. 14) як уже було зазначено Судом вище, відповідно до ст. 9 Конституції України та ч. 2 ст. 1 КПК Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, у тому числі і кримінально-процесуального У силу положень п. 3 ст 2 Пакту та взятих на себе міжнародних зобов’язань Україна, як учасниця договору про громадянські і політичні права зобов’язана вжити відповідних заходів реагування на виявлені Комітетом факти порушення прав людини.
Залишення Україною, як державою учасницею, виявлених Комітетом порушень Пакту без відповідного реагування автоматично тягне за собою порушення взятих на себе міжнародних зобов’язань.
У той же час, положеннями кримінального процесуального закону не передбачено правового механізму реагування суду, як державного органу, на встановлені Комітетом ООН з прав людини порушення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Судові засідання продовжувалися довше року, однак ураховуючи наведені вище підстави колегія суддів дійшла висновку, що встановлені Комітетом ООН з прав людини у справі «Бутовенко проти України» порушення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які були допущені у кримінальній справі щодо засудженого Бутовенка О. М. та не були відомі суду на час її розгляду є нововиявленими обставинами, які підпадають під дію п. 4 ч 2 ст. 459 КПК.
Оскільки допущені порушення можуть бути усунуті лише при новому судовому розгляді, колегія суддів задовольнила повністю касаційну скаргу засудженого Бутовенка О. М.
Вказане резонансне рішення дало змогу ще двом довічно ув’язненим особам Щітці та Пустовойту звернутися до суду з аналогічними вимогами та отримати задоволення своїх вимог.